313

313 це номер маршрутного таксі (маршрутки) Київ - Українка. 

Користуючичь послугами цього триклятого перевізника жодного разу не виникало бажання якось похвалити чи подякувати йому. 

Сьогоднішня поїздка не стала винятком. Працюючи на віддаленому, останнім часом, я дуже рідко став користуватися послугами маршрутки. В мене покращився настрій та знизився артеріальний тиск, на обличчі почала з'являтися посмішка навіть у повсякденному житті, а не лише коли бачив мертвих руських. 

Так от, в Київ поїхав у справах на електричці. Нічого не маю проти електричок, єдина можливість відчути себе у лихих 90 це проїхати у електричці. Але зараз не про трушні електрички. Зараз про кляту 313-ту.

Повертався з Києва пізно увечері, тому інших варіантів не було, хоча ні, був ще варіант дочекатися попутки, але після 30 вже ліньки топати з метро до місця зупинок попуток, бо бачте вони своїм "бізнесом" заважають "правильним" водіям дерти гроші з пасажирів. 

Щось постійно відволікаюсь..

Вийшовши з метро я, як завжди, почимчикував до місця зупинки 313-ої. Якраз, ніби знущаючись, від зупинки від'їхала 313 з вікон якої визирали стомлені обличчя "обілечених" пасажирів. 

Не пройшло і хвилини як під'їхала наступна маршрутка і припаркувалася на своє законне місце. На зупинці я стояв лише один, тому зайшовши до машини я привітався з водієм (зазвичай такого не роблю, але неприязнь до цих водіїв притупилася з часом) та заплатив 55! грн за проїзд, водій буркнув у відповідь. 

На мій вибір де сісти була вся маршрутка і я обрав найгірше місце, звісно, я цього поки не розумів. До розуміння лишалося якихось 15 хв, доки наповнювалась маршрутка. 

Сидіти було тісно, таке відчуття, що ці сидіння роблять для карликів, пхають так близько один до одного, щоб більше народу влізло.

І тут починається головна причина чому я вирішив поділитися думками у блозі. Я сидів у 4 ряду, переді мною сідають дві істоти чоловічої статі. Людьми я цих тварюк назвати не можу. Обидва виродки п'яні і смердючі. Особливо роблю акцент на останній їх властивості. Через близьке розташування сидінь сморід від цих мразот відчувався особливо сильно. 

Поруч зі мною сіла жінка, але вона виявилася розумнішою і відразу пересіла подалі, я чогось сподівався, що нюх звикне до смороду і буде легше їхати, ага, зараз..

Маршрутка наповнилася до кінця і ми поїхали, поруч сіла інша жінка. Я затулив носа рукою і в такому стані їхав до самого місця призначення. Жінці було плювати, можливо в неї щось з носом, або вдома в неї такий же чоловік від якого подібні "аромати". 

Клята сволота не лише смерділа як лайно, в неї з рота лайно лізло також. Розмовляючи по телефону потвори поливали лайкою на весь салон свого співбесідника, а водію було абсолютно плювати на сморід та крики у авто, у нього лише одна ціль довести це кодло до Українки і піти відпочивати. Телефон, в який вони верещали, два рази опинявся на підлозі, до речі, була можливість його розчавити, але не став. Ці клоуни виверталися в темряві, щоб якось зігнутися та підняти трубку із запльованої підлоги.

По закону водій мусив забороноти цим гнидам взагалі заходити до салону у такому стані, але кому яке діло, йому головне баблішко зібрати, а як там іншим пасажирам, то йому плювати.

А якщо серйозно, то у часи війни бачити таких потвор дуже прикро, коли на фронті гине цвіт нації, молоді хлопці. Невже вони віддають життя та здоров'я щоб ці виродки спокійно собі квасили та смерділи у громадському транспорті. Чому цю паразитуючу наволоч не відловлюють та не відправляють на риття окопів та будівництво укріплень, ну нулі їм робити нічого, лише у якості розмінування їх можна використати.

Молодь гине, а цих виродків, нажаль, менше не стає. Про яку перемогу може йти мова? З кожним днем я зневірююсь все більше і більше, що ми коли не-будь переможемо і якою ціною..