Настав ясний ранок другого дня, було близько десятоъ години, заснути вдалося лише під ранок, від нічного дощу не лишилося і сліду. Прокинувся від того, що почув незнайомі голоси поряд з палаткою та гул двигуна мотоцикла. Визирнувши із палатки побачив неподалік груцу хлопців на мотоциклах, також поряд був припаркований джип. Влад з Деном також вже не спали і потроху збирали речі.
Неочікувані гості не звертали на нас уваги, взяли якісь мішки, з кущів дістали граблі, які були там заховані, та попрямували кудись вниз з хребта Чорногори. Чомусь спочатку подумав, що вони прибирають сміття за невихованими туристами, такі собі борці за чистоту природи, але виявилося навпаки. Ці хлопці були шкідники, як та сарана - збирачі ісландського моху. Цей мох занесений до Зеленої книги України, а ці збирачі видирають його граблями і залишають після себе просто пустелю. Звісно на цьому вони заробляють гроші. Далі по хребту нам зустрічалися ще більші групи "збирачів", які граблями складали мох у мішки. Але не будемо говорити про погане, а краще зробимо (с).
Вирішили поснідати та рухатись далі. З собою у мене був пальник та газовий балон до нього, цим балоном я вже користувався декілька разів і не знав чи вистачить його для трьох на весь похід, тому замовив ще один. Хлопцям запропонував покласти цей повний балон до себе у наплічник, але вони відмовились, сказали, що будуть готувати на звичайному вогні, тому другий балон я лишив вдома, щоб не тягнути зайву вагу. Ясна річ, що на хребті вони б не розвели багаття через відсутність дрів, тому грів воду для себе і для них на балоні та сподівався, що нам вистачить до поки не з'являться дрова на шляху (спойлер: нам вистачило, але я досі не знаю наскільки ще вистачить цього балону).
Смачно поснідавши субліматами та запивши чаєм ми почали збирати наші палатки та складати речі у наплічники. Все сміття, що було у нас з собою ми забирали. Рушили далі по хребту, погода була чудова, дув прохолодний вітерець, небо було ясне, жодного натяку на дощ, поки що..Весь хребет був всіяний крокусами, ніби хтось постелив фіолетовий килим поміж гір. Очі просто отримували задоволення від побаченого.
Хоча було вже 1 червня, але залишки снігу ще були присутні в горах і часом засніжена територія була настільки велика, що перекривала витоптану стежку, та ми змушені були лізти по коліна у снігу.
Наступна вершина, яку ми мали відвідати, гора Бребенескул. Було вирішено заховати наплічники серед каміння у підніжжі гори і піднятися на вершину гори по легкому. Як же легко було підніматись без 15кг за спиною. Настрій був чудовий, хотілося просто забігти на цю гору, підйом найлегший з усіх, що нам траплялись. Піднявшись на цю вершину нам відкрився неймовірний вид на всю Чорногору: позаду вдалині було помітно абсерваторію на г. Піп Іван, справа внизу озеро Бребенескул, одразу над озером наступна наша ціль - г. Гутин Томнатик, поруч г. Ребра і справа вдалині виднілася королева Карпат - г. Говерла та поряд велична г. Петрос.
Довго на горі ми не затримувались, трохи підганяла думка, що поцуплять наші речі залишені внизу. Побіг собі вниз, хлопці ще лишалися на вершині. Майже спустившись згори я востаннє поглянув на пройдений маршрут, хлопців досі не було видно, що вони там роблять, чого так повільно йдуть, подумав я. Речі були на місці і я сів поруч щоб відпочити та дочекатися хлопців. Через хв 15 вони повернулися, виявилося, що Ден забув пляшку на вершині і вони за нею поверталися. Повз пройшли перші туристи за довгий час, привіталися з ними.
Оминувши траверсом Бребенескул ми, нічого не підозрюючи, йшли собі по стежці і лише через хвилин 10 спуску зрозуміли, що йдемо не туди. Стежка вела вниз до озера Бребенескул, а нам потрібно було вийти на стежку, яка була значно правіше і суттєво вище. Ця стежка вивела б нас до перехрестя, де з одного боку була г. Гутин Томнатик. Йти назад не варіант, тому ми, не придумавши нічого краще, з важкими наплічниками поперлися напролом по крутому підйому, у напрямку потрібної стежки. Йти вгору просто по траві було неймовірно важко, ми декілька разів зупинялися, скидали наплічники та відпочивали, потів вставали і лізли далі. Нарешті вийшли на потрібну стежку.
Підходячи до повороту на г. Гутин Томнатик нас потроху почала наздоганяти хмара, стало значно прохолодніше. Дуже не хотілося втрапити під дощ. Піднятися на цю гору не виявилось простою справою. Проблема була в тому, що шлях до підніжжя гори був вкритий глибоким снігом, тобто йти по ньому було взагалі не варіант. Зліва з самого краю над прірвою була дуже вузенька стежечка, по якій ми почали просуватись. В якийсь момент я зняв наплічника та сказав хлопцям, що піду обережно сам в розвідку, бо ставало дуже небезпечно, стежка стала дуже слизька і була висока ймовірність полетіти вниз до озера Бребенескул, а висота там була більше сотні метрів.
Через декілька метрів мною почав оволодівати страх, що я ось-ось зірвусь до низу, тому було прийняте єдине правильне рішення - вилазити на сніг. Видершись на сніжну стежку йти стало легше, тут сніг був ще твердий. Підйом на саму вершину зайняв хвлин 10. На горі було холодно та починав накрапати дощик. З вершини відкривався неймовірний вид на Румунські Карпати, які були зовсім поруч. Повертаючись назад помітив своїх хлопців, які вже підходили до підніжжя, виявляється я забув їх попередити, і вони пішли самі. Поки вони підіймались я дійшов до наших наплічників, дістав та одягнув дощовик - дош посилювався.
Далі наш шлях лежав до г. Ребра. Дощу вже не було, знови визирнуло сонечко. Погода в Карпатах дуже мінлива. Взагалі не витративши зусиль ми піднялися на цю гору, пофотографувались і пішли далі. І знову сніг став нам на заваді.
Орієнтуючись по карті в застосунку ми йшли по стежці до озера Несамовите, але через сніг стежка знову ж таки була дуже вузька та неймовірно слизька, внизу було саме озеро, до якого потрібно було спуститись по цій стежці, але була можливість звернути собі шию, як два пальці об асфальт. Звісно я обрав цей варіант, та пішов цією стежкою, хлопці не ризикнули і пішли в обхід, та й правильно зробили. Я йшов дуже обережно, впираючи трекінгові палки перед собою, щоб не полетіти, було страшно, один неправильний крок і можна було зірватися та покотитися по крутому схилу, ламаючи собі все підряд. Але все обійшлося, я зміг пройти і не впасти.
Біля озера. як завжди, було безліч туристів, адже це доволі популярні місце для зупинки, поряд є хороше джерело та й місця для палаток достатньо. Набравши води та дочекавшись хлопців сіли відпочити, поділитися враженнями та пообідати. І тут сталася помилка, яка поламала нам всі плани.
На годиннику вже була шоста година вечора, запропонував хлопцям переночувати біля озера і зранку піти на Говерлу та Петрос, аде вони були проти та хотіли йти далі, так і вирішили. Застосунок показував лише один вірний шлях - нам потрібно було підніматися туди звідки, щойно спустилися, а потім крутий підйом на гору Туркул, сил вже на це не було (спойлер: вже будучи вдома ми дізналися, що цю гору можна було оминути, але тоді ми цього не знали). І тут ми помітили ледве помітну стежку на карті, що вела саме туди куди нам треба, вирішили йти нею. Ця стежка вела у пекло..
Комментариев нет:
Отправить комментарий