Цей похід напочатку планування взагалі мав бути іншим. Інший маршрут, інші учасники походу, ба більше, я взагалі планував йти один. Але подивившись відоси на youtube, як чувак вперше ночував один серед Карпатських лісів і де кожен хрускіт та шелест лякав до усрачки, то вирішив поки сходити з компанією. Запропонував двом друзям і вони згодились скласти компанію, для них цей похід у гори був перший.
Для цього походу я завчасно придбав хороший спальник, але як завжди без проблем не обійшлося, прислали спальник не того розміру, чим додали трохи головного болю, та все владнали, що й добре. Палатка в мене була, і я наївний думав, що з цим питання вирішене, але ні. Знову ж таки розумна людина на ютубі (канал Карпатський волоцюга) підказала, що мені габелла з китайською одношаровою палаткою під дощем у Карпатах. До речі, цю палатку колись знайшла мама. Палатка просто лежала на лавці у чохлі, спочатку шукали власників, але ніхто не відгукнувся, тому залишили собі. Так от, напочатку була ідея перевірити палатку під дощем десь у лісі, але потім закинув цю ідею, вирішив просто взяти напрокат, а у майбутньому придбати вже свою, щоб ні від кого не залежати. Трекінгові палиці позичив друг, за що йому дуже вдячний, реально потрібна штука у горах, рятує ваші коліна. З рюкзаком теж питання було вирішене, також прокат, як і у першому моєму поході на Петрос.
Харчуватися планував лише субліматами, розрахував так, що буду їсти 3 рази в день, але по факту їв по два рази, тому в кінці навіть лишилася пара субліматів. Набирав воду у гірських струмках та джерелах, яких було достатньо по маршруту. До речі, маршрут був взятий із корисного застосунку під назвою "В Похід Карпатами". Це просто маст хев, в ньому дуже багато інформації для туристів: де набрати води, що це за гора, де переночувати, скільки ще йти, є навіть онлайн-чат, де люди спілкуються між собою, є вже готові маршрути на будь-які вершини та цікава інформація про кожну гору. Хочеш щось дізнатися, просто питаєш у чаті і люди тобі відповідають. Особливо важливо в наш складний час, коли через повномаштабне вторгнення на деякі гори прохід заборонений, а на деякі машрути потрібен був пропуск, цю інформацію якраз і надали в чаті.
Сам маршрут був обраний одразу. Похід через всі 6 двотисячників Карпат, тобто через всю Чорногору, більше 65 км за 3 дні! Справа в тому, що на Петросі я вже був, також відвідував Пів Іван Чорногірський, настав час їх об'єднати між собою.
Лишалося обрати дату походу і взяти завчасно відпустку на роботі. З датою було найскладніше, через примхливу погоду, яку ми відслідковували на різних метеорологічних ресурсах, похід переносився разів 5 точно. На хребті було поколіна снігу, навіть у травні, і я вважав, що ми фізично не пройдемо цей маршрут за 3 дні карабкаючись у кучугурах снігу, дощ теж міг стати на заваді, але там би врятували хоч трохи дощовики. Через це у хлопців настрій трохи псувався, бо відкладати постійно похід, до якого рахуєш дні, не дуже приємно. Також на роботі потрібно було підлаштуватися і попередити хоча б за тиждень.
Та весна все-таки брала своє і завітна дата з'явилася на горизонті. Але погода була не єдиною складністю, знову ж таки через війну. Проблема була з квитками, на деякі дні їх просто не було у продажу, тобто ми могли придбати квиток туди, а назад на потрібну дату квитків не було. Були змушені звертатись до служби підтримки, де нам надали потрібну інформацію. Також начитавшись інформації про вручення повісток у мене виникла думка змінити маршрут у самий останній момент і піти туди де блокпостів немає і менший шанс нарватися на військомат, але друзі мене запевнили, що все буде добре, то я заспокоївся. І от нарешті всі проблеми були вирішені, а як же без них. Квитки були взяті на 31 травня і ми почали буквально рахувати дні.
У день відправлення я зібрав всі речі у здоровеннй пакет (так так, саме в пакет) і поїхав у Київ за рюкзаком, в який потім мав перекласти всі речі. Добирались до Києва ми порізно, що мені здалося неприємним, хоча й домовлялися, ніхто не допоміг з речами, тягнув все сам, речей було багато. Зустрівшись у Києві поїхали за нашими ранцями. До поїзда ще лишалося десь пару годин. Лише вийшовши з туристичного магазину і відчувши вагу рюкзака я зрозумів, що упоров дурницю, куди я вліз, нащо мені все це, та я просто здохну там...але швидко ці думки вивітрились, спина звикла і настрій покращився. Наш курс лежав на вокзал.
Прибувши на потрібний перон, де нас вже очікував поїзд, ми видихнули, наша цікава та складна подорож нарешті починалася, лишалося тільки зайти у вагон, який домчить нас у пригоди, яких так не вистачає у сьогоднішньому житті, коли можна хоча б на декілька днів забути, що в твоїй країні йде страшна війна.
Ніхто не знав які складнощі нас будуть очікувати та взагалі чи зможемо ми повернутись додому цілими..
Харрррош, ждём продолжение!
ОтветитьУдалить