Жорстке падіння з ровера

Коли катаєтесь на будь-якому транспорті вживайте заходів безпеки, щоб зберегти своє життя та здоров'я, адже без здоров'я, життя не життя.

Всі хто зі мною хоч трохи знайомий, знають про мою любов до велосипедів. З найменшого віку у мене завжди був двоколісний (був і триколісний, і навіть чотирьохколісний) металевий кінь. Шоломи я ніколи не носив, не вважав за потрібне, вони виглядали тупо на головах велосипедистів, тим більше я ніколи серйозно не падав і вважав себе профі у їзді на велику. Майже два роки тому я придбав собі новий велосипед, яким був безмежно задоволений. Гірський велосипед з повітряною вилкою на 29 колесах, з крутими гідравлічними гальмами та 51 зіркою ззаду, навалювати можна досхочу, чим я і займався.

Але мова зараз не про огляд велосипеду, а про те, що відбулося 31 серпня 2023 року, за декілька годин до мого Дня народження, яке, у зв'язку з подією, могло і не настати...

Цей четвер минув як зазвичай, робота за комп'ютером, а ввечері відпочинок, лише на протязі дня були думки в голові, що я прожив ще один рік і взагалі нічого путнього не досяг на відміну від інших. З цими думками я вирішив катнути на велосипеді у тихе місце, де зазвичай немає надокучливих людей і де є свіже повітря, бо пекельна спека у квартирі просто вбивала, вбивала протягом всього серпня.

 

Поїхав собі у Трипілля на кручі, з яких відкривається неймовірний вид на Дніпро. Як назло гарне місце було зайняте, тому проїхав трохи далі. Зробив декілька гарних фоток на новенький смартфон і сів собі на краю кручі, на одинці з думками. Просидів так десь хвилин 40, почало сутеніти, тому вирішив їхати назад, перед цим знявши з паузи застосунок, що записує мою швидкість та мій маршрут на велосипеді. Через цей застосунок і відбулися подальші події..

Застосунок Strava дає можливість змагатися з іншими користувачами, та займати місце у лідерській таблиці на конкретних ділянках маршруту. Тобто можна переглядати таблицю і дізнаватися, як швидко тобі потрібно проїхати невелику ділянку маршруту, щоб побити рекорд інших користувачів, та стати лідером. Я був у першій п'ятірці на декількох маршрутах, але мене це не влаштовувало, хотілося проїхати ще швидше і зайняти місце по вище, на перше не розраховував, бо треба було б точно вбитися, щоб туди потрапити, не уявляю, як люди змогли поставити такий рекорд на таких небезпечних ділянках.

На перехресті у селі в мене був вибір, поїхати звичайною автомобільною дорогою, чи розбитою дорогою, яка якраз була тою ділянкою, де можна було встановити рекорд по часу подолання. І я зробив фатальну помилку, вирішив довести собі, що ще спроможний підняти планку вище. 

Ділянка складалася з крутого спуску, вся дорога була розбита, частина якої була зі старої бруківки, а частина просто з цегли, в деяких місцях була просто земля. Я набрав високу швидкість і їхав доволі вдало, лише трохи підгальмовував, щоб контролювати велосипед. Вже у самому кінці є небезпечне місце, про яке я забув, там росли кущі, які затуляли невеличкий поворот, через них не було видно саму дорогу. Хоч я і почав гальмувати, але було вже занадто пізно. Переднє колесо втрапило у вузьку яму і я полетів через кермо на землю.

Я сидів на землі, велосипед із погнутим колесом лежав позаду. Намагався зрозуміти, що відбулося і зрозумів, коли побачив як мені на ноги (я був у шортах) інтенсивно почала капати кров з голови, праве коліно було подерте, права рука повністю обдерта, аж червона, іншого я поки не бачив. Почав трохи панікувати, кров не зупинялась, встати не міг, дуже сильний біль у боці. Дістав телефон, ледве розблокував, весь чохол у крові. Одразу почав набирати друга, з разу третього вдалося дозвонитися. Говорити було важко, голова трохи паморочилася. Через силу вдалося пояснити, що зі мною відбулося і попросити допомоги. 

І тут події переходять у завершальну стадію, а саме - стадію порятунку. На прохання друга я скинув свою геолокацію, щоб мене могли знайти. Друг з дівчиною були у Києві і фізично не могли приїхати, але на допомогу прийшов тато друга. Доки він їхав до мене я зміг піднятися і взявши велосипед і потроху пішов йому на зустріч. Було вжє темно, йти було важко, все обличчя заливала кров, я боявся втратити свідомість і не хотів хвилювати рідних, тому їм навіть не набирав.

Нарешті на зустріч виїхала "машина порятунку" і тато друга забрав мене разом з велосипедом. У цей час друг знайшов клініку в Києві, за що йому безмежно вдячний, де мені могли зробити КТ мозку і усього тіла, щоб зрозуміти чи є якісь внутрішні проблеми та травми.

Було вже пізно, коли мене привезли до клініки. Зробили КТ і наклали шви над лівою скронею. Саме цієї процедури дуже боявся, адже в дитинстві мені зашивали коліно і було дуже боляче, але медицина рухається вперед. Мені зробили знеболювальний укол лідокаїну (лише він був болючий) і аж занадто молодий лікар наклав декілька акуратних швів. Сам процес накладання шву відчував, але болю не було взагалі.

Познайомився з молодою медсестрою, показав їй свою "бойову рану", але вона сказали, що у неї від кота рани більші і ми разом посміялися, вона обробила мені всі рани та наклала пов'язки. Тим часом друг з дівчиною вирішували питання зі страховою службою, яка повинна була все оплатити.

Назад ми вже їхали після опівночі, настав мій День народження, який вперше зустрів у лікарні. Почував себе ніяково перед другом, через те, що доставив стільки клопоту, але він сказав, що для цього і потрібні друзі. 

Після всіх цих подій думав, а що б було якби не подзвонив другу і сам почав намагатись вирішити цю ситуацію. Їхати на велосипеді не міг, колесо було зламане, йти було дуже важко. Минуло б дуже багато часу, вже було пізно, скоро комендантська година. Максимум де мене могли зашити, це якась поліклініка у Обухові, і я дуже сумніваюсь, що там би вкололи знеболювальне, а шили б по живому, про КТ я взагалі мовчу. Тому набрати друга було найвірнішим рішенням у той момент.

Далі почалися довгі дні реабілітації. Ребра боліли так, що важко було поворухнутися, щоб не відчути біль, особливо коли встаєш, або сідаєш. На щастя, це був лише забій, лікар просто здивувався, що від такого падіння я взагалі нічого собі не зламав.

Пишу цю історію 25.09.23. Шви вже зняли, рани майже загоїлись, ребра досі дають про себе знати невеликим болем, трохи тривожить біль у правій руці, сподіваюсь, що також мине з часом.

Були цікаві плани на цю осінь: збиралися з друзями поганяти на арендованих мотоциклах, хотів поїхати у мотузковий парк, і найголовніше, це участь у забігу з перешкодами Spartan. Але всьому цьому не судилося збутися зараз через отримані пошкодження. 

Потрібно берегти себе, особливо у такий важкий час.

P.S З велосипедом все добре, мене це найбільше хвилювало)) погнулося колесо, а сам вел цілий, замінив обід колеса і знову ганяю, тільки тепер у шоломі (знову ж таки, подарунок від друга на ДН). Виходить, що ровер відновився швидше ніж я.

P.S.2 До речі, рекорд у Stravi я таки побив, але якою ціною))